Новини

Андрій Жуков, ліберо «Барком-Кажани»: «Хотів би зіграти на одному майданчику з Женьою Гребенніковим»

Перегляди: 499

Він не лише  наймолодший у команді, а й найнижчий. Та це абсолютно не заважає ліберо ВК «Барком-Кажани» Андрію Жукову бути успішним волейболістом.
Андрію, розкажи про свій волейбольний шлях.
 У березні мені виповниться 20 років. Я з Южноукраїнська, це Миколаївська область. Почав займатися волейболом ще з 8 років. Заохотив вчитель фізкультури. Ясно, що на початках більше батьки «змушували» тренуватись, бо хотілось більше на вулиці з хлопцями бігати. Але ходив на тренування і справа дійшла до 7 класу. Тоді тренер долучив мене до дорослої аматорської команди. Було страшно, бо там всі дорослі, а я був ще дитиною. Але нічого. Втягнувся і у 8 класі вчитель фізкультури запропонував поїхати у школу фізкультури ( Київський спортивний ліцей) до Києва. Було несподівано. Прийшов у паніці додому, розповідаю мамі. Вона швиденько все зібрала і за кілька днів я вже був студентом Київського спортивного ліцею. З ростом 1,57  сантиметрів зі мною не дуже знали, що робити. Поставили ліберо. І от уже 6 років я у цьому амплуа. Була Вища Ліга з  другою командою «кажанів», чернігівський «Буревісник». З цього сезону граю з основною командою «Барком-Кажани». Зараз навчаюсь  на третьому курсі у Київському інституті фізкультури.
Те, що ти наймолодший і найнижчий у команді – не дошкуляє?
Абсолютно. У нас дуже дружній колектив. З таким зростом дуже навіть зручно. Метер 85 см у не спортивному світі – це досить таки багато. Наприклад, в поїзді чи в автобусі їхати з таким зростом досить незручно. У мене таких нюансів немає.
Маєш волейбольного кумира?
Звісно. Це Женя Гребенніков, гравець  італійського «Трентіно». Якщо чесно, не дуже люблю дивитися волейбол, більше люблю грати сам. Але за матчами, в яких бере участь цей гравець, активно спостерігаю.
Крім волейболу, що ще любиш?
Люблю активно проводити час. Головне, щоб було з ким. Гуляти містом, відвідувати цікаві заходи. Я досить комунікабельна людина, тому люблю спілкування.
Твоє найбільше досягнення.
Те, що потрапив у волейбольний топ-клуб України. Це для мене дуже важливо. Ніякі Кубки і медалі цього не замінять. Тренуватися у складі «Барком-Кажани» – це велика гордість і радість.
Для тебе, що є найтяжчим у волейболі?
У цьому спорті важливу роль відіграє психологічний фактор. Коли тренер випускає тебе на майданчик – інколи все йде гладко, а інколи емоції не дають зібратись. Доводиться шукати впевненість. Для мене психологічного комфорту додають відбиті м‘ячі. Тоді почуваюсь на майданчику значно комфортніше.
Маєш якусь волейбольну мрію?
Так, хочу, щоб моя команда була Чемпіоном країни. Ну і досягнути особистих висот: прогресувати у кожному матчі, на кожному тренуванні. Хотів би зіграти на одному майданчику з Женьою Гребенніковим.
В якому місті хотів би побувати?
Хотів би побачити Барселону.
А яка твоя улюблена страва?
М‘ясо по-французьки, зготоване мамою або бабусею. У Львові цю страву не їм, тільки вдома. А вдома я буваю рідко. Востаннє був на Новий рік.  Наступного разу, мабуть, влітку поїду.
Прес-служба ВК «Барком-Кажани»