Новини

Юрій Семенюк: “Не уявляю свого життя без волейболу”

Перегляди: 92


Центральний блокуючий збірної України та львівського клубу “Барком-Кажани” Юрій Семенюк в інтерв’ю кореспонденту сайту volleyball.ua розповів про причини своєї відсутності у складі срібного призера національного чемпіонату сезону 2016\17.

МАЮ НАДІЮ – ПОВЕРНУТИСЯ НА ПОЧАТКУ 2018 РОКУ
– Шанувальники українського волейболу вже давно не бачили вас на майданчику. Розкажіть, що у вас за травма?
– Якщо казати коротко, то у мене протрузія міжхребцевого диска. Всім відомо, що у багатьох професійних спортсменів трапляються невдалі приземлення, специфічні падіння чи просто перенавантаження в тренажерному залі, які призводять до таких травм. Частину спортсменів серйозні травми оминають, а у моєму випадку без операційного втручання не обійшлося.
– За яких обставин її отримали?
– Точно сказати не можу. Думаю швидше за все – фізичне перенавантаження. Був досить інтенсивний сезон і нелегкі тренування у складі національної збірної.

– Як довго триватиме реабілітаційний період? І коли вболівальники “Кажанів” зможуть побачити вас на майданчику?
– Після таких травм реабілітаційний період триває як мінімум півроку, я ж відновлююся вже четвертий місяць. Маю надію, що на початку року повертатимуся до командних тренувань, а згодом – і до ігор у чемпіонаті.
– Для “Кажанів” сезон 2017\18 почався, скажемо так, нестабільно. 0:3 у матчі за Суперкубок, потім 1:1 на виїзді з “Локомотивом”, і 1:1 у домашньому турі з “МХП-Вінниця”, поразка у Хмельницькому. Це невпевнена гра збоку львів’ян або суперники в цьому сезоні стали сильнішими?
– Я думаю, цей сезон буде набагато цікавіший, що ми вже зараз і спостерігаємо. Команди з кожним сезоном стають більш зіграними. Тим паче, “Локо”, “Кажани” і “МХП-Вінниця” – це лідери минулого сезону 2016/17, тому немає нічого дивного, що маємо такі результати протистоянь.
– Розкажіть трішки про себе. Як почали займатися волейболом?
– Спортом я займаюся з дитинства, в основному це був футбол і танці. Волейболом почав серйозно займатися чотири роки тому, коли мене покликали в “Барком”. З того часу, я не уявляю свого життя без волейболу. Чесно кажучи, сам не думав, що колись таке скажу.
– На кого з волейболістів світу рівняєтесь? І чому?
– Насамперед моїм кумиром є сербський волейболіст – Сречко Лізінац. Чому на нього рівняюся? По-перше, його амплуа – центральний блокуючий і цим все сказано. Він є одним з найрезультативніших блокуючих світу. По-друге, його манера гри мені дуже імпонує. Ще одним гравцем, яким я захоплююся є кубинець Робертленді Сімон, висота його атаки просто вражає. І як не згадати про найхаризматичнішого французького волейболіста – Ервіна Нгапета! Про нього, я думаю, чули всі.
– У травні під час тренувальних зборів національної збірної, в соцмережах ви написали “мрії збуваються”! Розкажіть, що відчували коли дізналися про виклик до команди?
– Цей день мені запам’ятається надовго, я плакав: спершу – від горя, програвши дві фінальні зустрічі чемпіонату України, а потім – від щастя, почувши від тренера (Угіса Крастіньша – головний тренер львівських “Кажанів” та чоловічої збірної України – прим.автора) три слова: “Ти у збірній.”
– Який матч за національну команду запам’ятався?
– Найбільше мені запам’ятався матч проти збірної Франції, особливо коли мене заблокував Ле Ру (Kевін Ле Ру – центральний блокуючий збірної Франції – прим.автора). Саме тоді, я зрозумів, скільки мені ще потрібно працювати, щоб досягти такого рівня.
– Дуже часто нам пишуть юнаки, які мріють потрапити у професійний волейбол. Ви, як людина, яка за чотири роки вже має певні досягнення – потрапляння до національної збірної, перемога у Євролізі, гра в одному з найкращих клубі України, що можете побажати майбутнім спортсменам?
– Тренування, тренування і ще раз тренування. І, звісно, поменше травм. Як кажуть, Never give up!

За матеріалами volleyball.ua