Новини

Артем Смоляр: “Основна ціль на цей рік – стати Чемпіоном України, вибороти всі можливі медалі у складі “кажанів”

Перегляди: 576

“Кажани” впевнено стартували у матчах Суперліги Чемпіонату України з волейболу. Хоч і команда суттєво оновилася, на майданчику гравці виглядають зіграно. Новачків у клубі 6. Сьогодні познайомимо вболівальників з Артемом Смоляром. Що любить понад усе у світі, як потрапив у волейбол та про що мріє новий гравець «Барком-Кажани» читайте в інтерв’ю.

Свій останній сезон ти провів у «Зеніті». Цей клуб шестиразовий переможець Ліги Чемпіоні, десятиразовий чемпіон Росії? Чи відрізняється ігровий процес там від гри у «Барком-Кажани»?

Порівняти український і закордонний волейбол досить тяжко. Тому що велика різниця у фінансовій підтримці. Думаю, Україні не було б складно за кілька років виростити команду європейського рівня, маючи солідне фінансування. У закордонному волейболі завжди велика конкуренція. Волейболісти дуже зацікавлені бути якомога довше у спорті.

Щодо «Зеніту», то там були гравці з різних країн: білоруси, французи, поляки. «Зеніт» має можливість переманювати кращих гравців і з чудовими фізичними даними. Кожен з гравців у команді був гравцем з великої літери. Лише олімпійських чемпіонів у «Зеніті» було 3.

Що особливого? Можу виділити тренувальний процес і професіоналізм працівників клубу, медпрацівників. Волейболісту потрібно займатися лише спортом. За тебе вирішують все до найменших дрібниць.

У чому найбільша різниця між «Зенітом» і «кажанами»? Рано щось говорити. Те, що я зараз бачу – це середній вік команди. Наша команда досить молода, хлопці юні. У «Зеніті» досвідченіші гравці. Про таких кажуть «пройшли вогонь і мідні труби».

Де встиг побувати у складі попередньої команди?

У Лізі Чемпіонів ми об’їздили з командою всю Європу. Найбільше мені припала до душі Італія й Іспанія. А взагалі я обожнюю Азію.

А взагалі як потрапив у волейбол? Знаємо, що грати ти почав досить пізно у 18 років.

Так. У порівнянні з іншими волейболістами у професійний волейбол я прийшов пізно. Десь у 18 років. У мене тато волейболіст. Він і намагався прищепити мені любов до волейболу. Але не все так просто. Цей шлях тернистий і не такий простий. Я завжди був спортивним хлопець, любив гандбол і інші види спорту. Волейбольні тренування видавалися мені нудними. Бо треба було багато працювати над технічними моментами

Вступив до Чернігівського педагогічного університету на факультет програмування. Основними предметами там була математика та основи інформатики. В університеті пішов тренуватися на волейбол як на секцію. Іншої не було. Там тодішній проректор побачив мене, що з такими даними тренуюсь на звичайній секції й відправив у професійну команду. Ось так все й почалось. Правда було важко поєднувати спорт, тренування і навчання. Довелось перевестись на факультет фізичного виховання. З Чернігова мене покликали у харківський «Локомотив». Через непорозуміння між клубами, цілий рік мене не могли заявити. Аби вирішити конфлікт, чернігівська сторона відправила мене до російського клубу.

Ти не шкодуєш, що пов’язав своє життя з волейболом?

Ні. Це було правильне рішення.

За спортивні роки я грав у 8 клубах. Стартував з українського “Буревісника”. І жодного разу не пошкодував про свій вибір.

 Як ти сприйняв пропозицію повернутись в Україну?

Цього літа вперше всю свою відпустку я провів в Україні. Чи я радію, що повернувся на рідну землю? Так. У мене було вдосталь пропозицій. Європейські, африканські команди, але я зробив вибір на користь України. Скажу відверто, на вибір вплинули й сімейні обставини. Моя дружина українка. І я хотів, щоб цей сезон, доки в мене маленька дитина, ми провели у комфортних для неї умовах.

Розкажи про свою сім’ю

Моя дружина з Чернігова. Познайомились з нею під час однієї з моїх відпусток. Нашій доні Олексії нещодавно виповнилося 7 місяців. Зараз дружина в Чернігові з батьками. Але зазвичай ми разом. Тому дуже скоро вона приїде до Львова.

Мій тато живе у Чернігівській області. Сестра вийшла заміж у Швейцарії, а мама в Італії. Тому в мене така родина по всьому світу. Кожне літо маю турне Європою: Україна-Італія-Швейцарія.

 Як тобі у Львові?

Вперше приїхав до Львова, коли прийшов в команду. Ще не дуже встиг погуляти, бо постійно або з дитиною, або на тренуваннях. Гарне місто, цікавий центр, архітектура.

Але бракує доглянутих парків. В Харкові й Чернігові їх більше. Про парки добре знаю, бо ж гуляю з дитиною переважно там. Олексія, бувало, годинами не спала вночі. Брав її на руки і йшов до парку. Гуляв там і ночами, і ранками.

Виглядає на те, що ти береш активну участь у вихованні дитини.

Моє батьківство, хоч і не просте (4 місяці проносив доню на руках у всіх парках, бо вона відмовлялась їздити в колясці), але я нормально до цього ставлюсь. Мені все подобається. А дружині допомагаю скільки є сил і можливостей. Щоб вона трохи відпочивала, мала час на себе. І мені дуже подобається проводити час з Олексією, дивитись, як вона росте і робить нові досягнення.

Чи маєш якесь хобі?

Та яке хобі, коли маленька дитина. Зараз це основне хобі (сміється). Маленька дитина потребує багато часу. А взагалі я обожнюю подорожувати. При чому самостійно, щось дивитись, розглядати. Люблю водні екстремальні види спорту –  серфінг, віндсерфінг, обожнюю підводне полювання.

Чи ти хотів би назавжди залишитись в Україні?

Я дуже люблю Україну, завжди сюди повертаюсь, обожнюю своє рідне місто, воно мені дуже подобається. Найближчий час поки тут. А як життя складеться ще не знаю. Можливо, поїду ближче до своєї родини у Європу. Маю на увазі Італію. Швейцарія навряд. Їхній менталітет не до кінця мені підходить.

Яка в тебе ціль у житті?

Поки я планую якісно грати у волейбол. Зараз ціль єдина: стати Чемпіоном України, вибороти всі можливі медалі у складі “кажанів”. Далі цього року у плані спортивної кар’єри ще не планував.

Улюблене авто. Холодно ставлюсь до машин. Моє це мотоцикли. В Італії чи інших туристичних містах завжди беру на прокат двоколісний транспорт і там відриваюсь.

Улюблений вид відпочинку. Люблю активний відпочинок. Це має бути й море, і цікаві туристичні місця. Не буду сидіти в одному готелі 2 тижні та зависати на басейні) Обожнюю Азію. У Таїланді був 8 разів. Щоразу по 3-4 тижні.

Улюблена страва. У мене немає єдиної страви, але люблю стейки. Взагалі я досить вибагливий до їжі, бо, певен, сам непогано готую. Це якщо скромно) Я люблю готувати. Готую все. Не освоїв хіба випічку) Найкраще вдається м’ясо – основна їжа спортсменів.

Улюблена музика, гурт, актор. Я меломан. Мені багато чого подобається. Джаз, блюз, сучасні напрямки. По фільмах теж можу різне дивитись. Зараз дитина займає весь час. Але до перегляду раджу фільм “Початок”, “Одержимість”,“ Рей”.

Довідка. Артем Смоляр народився на Чернігівщині (місто Городня) 4 лютого 1985. Попередній сезон провів у складі «Зеніту» (Казань). Грав також у «Локомотиві» (Новосибірськ), «Динамо-Ло».

Вага гравця 101 кг.

Зріст 209 см

Висота атаки 355

Висота блоку 345

Пресслужба ВК “Барком-Кажани”