Новини

Гравець ВК «Барком-Кажани» Олександр Гладенко: « Нам потрібно перемагати, підтверджувати звання чемпіона»

Перегляди: 1 021

Він народився біля моря, але проміняв морську воду на волейбольний спорт. За майже три сезони у Львові полюбив це місто як своє рідне. А ще закохався у Карпати. Бо вони особливі. Гравець «кажанів» Олександр Гладенко розповів прес-службі ВК «Барком-Кажани» про те, чим живе, як готується до наступних матчів плей-офф  і звідки у нього взялася  волейбольна любов.

 

Олександре, 5-6 квітня «кажани» гратимуть матчі плей-офф у Харкові. Які емоції перед поїздкою?

Ясна річ, ігри дуже хвилюючі, бо надзвичайно відповідальні матчі. Нам потрібно перемагати, підтверджувати звання чемпіона. «Юракадемія» – хороша команда. І вдома вони боротимуться ще наполегливіше: будуть агресивно подавати, загальна гра буде яскравішою. На виїзді з ними  грати буде тяжко, ми це розуміємо, але налаштовані досить позитивно.

 

Ти народився у Бердянську. Не сумуєш за морем?

Звісно. Але взагалі ми кожного літа досить багато часу проводимо на морі. Та всерівно там інший клімат, зовсім інше повітря. До Львова я 7 років жив у Чернігові, тому дещо відвик від  моря. Хоча, якщо чесно, сумую. Ми всією сім‘єю сумуємо за морем (сміється).  Адже моя дружина теж з курортних країв – з Кирилівки. І доня любить воду. Але вони завжди зі мною. До речі, дружина любить і волейбол. Хоча й вона економіст за освітою, та у волейболі дуже добре орієнтується. Досить пристально спостерігає за всіма  матчами. Статистика моєї гри у неї одразу в голові: ти там щось не так зробив, там не подав, не забив.

 

Львів  встиг стати для тебе другою домівкою?

Ми дуже звикли до цього міста. Нарешті навчився розмовляти українською мовою, адже у Львові це дійсно дається легко.

 

Доня теж любить волейбол?

Уляна має майже три роки. Волейбол вона любить, вміє відбивати і зверху, і знизу. Любить бавитися з м‘ячем. А чи займатиметься цим спортом, чи якимось іншим у майбутньому – це виключно її рішення. Ми нічого нав‘язувати не будемо. Це буде лише її вибір.

Літо близько. Зовсім скоро закінчується  сезон. Розкажи про улюблені місця для відпочинку, крім моря. 

Ми вже два роки поспіль після сезону їздимо у весняні Карпати. Дуже там гарно. Ця зелень, це свіже повітря. Травневі Карпати чудові. Ще до переходу в «кажани» ми з дружиною поїхали на відпочинок в гори. Піднялись на Говерлу. З Уляною вже піднімались на Захар Беркут. Ну а далі йде море, Бердянськ. Хотіли б ще подивитись Європу, якщо все складеться.

 

Маєш улюблену справу крім спорту?

Люблю проводити час з родиною, люблю комп‘ютерні ігри, а ще обожнюю різної складності головоломки. Кубік-рубік – це моє захоплення. Вже навчився збирати 6 на 6.

 

 А як щодо кухні. Чому надаєш перевагу?

Люблю як готує моя дружина. Улюбленої страви як такої немає. Люблю червоний борщ з м‘ясом, люблю смажену картоплю, люблю фрукти. Якихось забаганок особливих немає.

 

Після завершення волейбольної кар’єри ким себе бачиш у майбутньому?

Максимально довго хочеться пограти у професійний волейбол. Після цього навіть не знаю, чим займатись. Хоча, кілька варіантів є: маю практику масажиста. Крім магістра тренерської роботи, маю також технічну освіту автомеханіка. Ну і те, що ми з дружиною  з морських країв теж має значення. У планах – туристичний розвиток, адже у родини дружини є власна туристична база. Це далеке майбутнє. Наразі у моїх планах – грати у волейбол і показувати достойний результат.

 

А взагалі з чого почалося твоє волейбольне життя? 

Моя волейбольна кар‘єра як гравця розпочалася в Чернігові. В Бердянську грав з ветеранами волейболу, все було на досить аматорському  рівні. Я взагалі до цього займався баскетболом. А от з професійною грою познайомився саме в Чернігові. Потрапив туди досить випадково: запропонували спробувати – погодився. Так все і зав’язалось. Починав грати на різних позиціях. Останні три роки оприділився  з позицією центрального блокуючого, так на цій позиції і досі. З «Буревісника» перейшов в «Барком-Кажани». Це була можливість розширити свої можливості та акцентувати увагу на особистому розвитку. Не міг упустити цього шансу. Якраз влітку перед моїм приходом у львівський клуб народилася  донька.

 

 

Чого бракує українському волейболу на твою думку?

Підтримки. Такі спонсори як в «кажанів» в Україні рідкість. Всім би таке керівництво як у нашому клубі. Тут дуже добре ставляться як до гравців, так і до питання популяризації волейболу у місті.

Прес-служба ВК «Барком-Кажани»